У цьому році 9 березня у всьому світі відзначається двохсотріччя з дня народження найвидатнішого поета України Тараса Шевченка. Відзначення цього ювілею було включено до календаря пам’ятних дат ЮНЕСКО.

З дитинства Шевченко, який народився в сім'ї кріпосних, мав пристрасть до малювання і шукав можливість навчитися малювати. Навчався малярству у петербурзького майстра Василя Ширяєва. Разом з іншими учнями брав участь в розписі Великого (Кам’яного) театру та інших театрів Санкт -Петербургу.

Відомий поет Карл Брюллов і художник Василь Жуковський були вражені важкою долею талановитого юнака і викупили його з кріпацтва.

Вже будучи вільним, Шевченко навчався в Академії мистецтв Росії і отримав звання художника.

Шевченко почав писати вірші ще будучи кріпаком. Публікація його першої збірки – «Кобзар» стала подією, яка мала величезне значення не лише в історії української літератури, а й для формування самосвідомості українського народу.

Його літературні твори були сповнені духом визвольної боротьби і мали глибоке суспільно-політичне значення, що стало причиною його арешту й заслання на десять років із забороною писати.

Однак, Шевченко порушив цю заборону і продовжував таємно писати. За своїми ідеологічними і художніми якостями творчість Шевченка часів заслання стала важливим етапом не лише його творчого розвитку, а усієї української поезії, випереджаючи літературний час і закладаючи основу для розвитку української поезії кінця дев'ятнадцятого століття (Іван Франко, Леся Українка та інші).

Після звільнення Шевченко приїхав до Петербургу, де брав активну участь у громадському житті, отримав від Ради Академії мистецтв звання академіка гравірування.

Згодом отримав дозвіл публікувати свої праці і видав збірку під назвою «Кобзар», яка складалася з віршів, написаних до заслання.

Водночас, роки заслання похитнули здоров'я Шевченка, який важко захворів і помер в 1861 році. Смерть Шевченка була величезною втратою для української літератури і визвольного руху. Проте, твори поета зробили значний внесок у розвиток естетичної, соціальної і національної свідомості українського народу. Його поезія стала етапом розвитку української літературної мови.

Виразно помітним є також вплив творчості Шевченка на літератури слов'янських народів (болгарського, чеського, польського та ін.).

 

(За матеріалами сайту http://taras-shevchenko.in.ua/)

 

 

Поема «Сон»

(уривок)

 

У всякого своя доля

І свій шлях широкий:

Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком

За край світа зазирає,—

Чи нема країни,

Щоб загарбать і з собою

Взять у домовину.

Той тузами обирає

Свата в його хаті,

А той нишком у куточку

Гострить ніж на брата.

А той, тихий та тверезий,

Богобоязливий,

Як кішечка, підкрадеться,

Вижде нещасливий

У тебе час та й запустить

Пазурі в печінки,—

І не благай: не вимолять

Ні діти, ні жінка.

А той, щедрий та розкошний,

Все храми мурує;

Та отечество так любить,

Так за ним бідкує,

Так із його, сердешного,

Кров, як воду, точить!..

А братія мовчить собі,

Витріщивши очі!

Як ягнята; «Нехай,— каже,—

Може, так і треба».

Так і треба! бо немає

Господа на небі!

А ви в ярмі падаєте

Та якогось раю

На тім світі благаєте?

Немає! немає!

Шкода й праці. Схаменіться:

Усі на сім світі —

І царята і старчата —

Адамові діти.

І той... і той... а що ж то я?!

Ось що, добрі люди:

Я гуляю, бенкетую

В неділю і в будень.

А вам нудно! жалкуєте!

Єй-богу, не чую,

І не кричіть! Я свою п'ю,

А не кров людськую!

 

 

Отак, ідучи попідтинню

З бенкету п'яний уночі,

Я міркував собі йдучи,

Поки доплентавсь до хатини.

А в мене діти не кричать

І жінка не лає,

Тихо, як у раї,

Усюди божа благодать —

І в серці, і в хаті.

Отож я ліг спати.

А вже підпилий як засне,

То хоч коти гармати,

І усом не моргне.

Та й сон же, сон, напричуд дивний,

Мені приснився —

Найтверезіший би упився,

Скупий жидюга дав би гривню,

Щоб позирнуть на ті дива.

Та чорта з два!

Дивлюся: так буцім сова

Летить лугами, берегами, та нетрями,

Та глибокими ярами,

Та широкими степами,

Та байраками.

А я за нею, та за нею,

Лечу й прощаюся з землею:

«Прощай, світе, прощай, земле,

Неприязний краю,

Мої муки, мої люті

В хмарі заховаю.

А ти, моя Україно,

Безталанна вдово,

Я до тебе літатиму

З хмари на розмову.

На розмову тихо-сумну,

На раду з тобою;

Опівночі падатиму

Рясною росою.

Порадимось, посумуєм,

Поки сонце встане;

Поки твої малі діти

На ворога стануть.

Прощай же ти, моя нене,

Удово небого,

Годуй діток; жива правда

У господа бога!»