В Європі книжки Андрія Куркова люблять за гумор, цікаві сюжетні лінії та неординарних персонажів. Нова робота автора — щоденникові записипро події Євромайдану, адаптовані для європейського читача, вже доступні французькою, німецькою та англійською мовами.

Навесні Андрія Куркова нагородили однією з найпочесніших відзнак у Франції — Орденом Почесного Легіону.

В ексклюзивному інтерв‘ю Євроньюз письменник пояснив, чим українська ментальність відрізняється від радянської, і поділився своїм баченням ролі діячів культури у житті країни сьогодні.

Марія Єщенко:

Пане Андрію, Ваші книжки перекладені понад 30-ма мовами. Ви багато подорожуєте, читаєте лекції, спілкуєтесь з Вашими читачами. Якби у Вас був шанс розвіяти один стереотип про Україну в очах європейців, то який би Ви обрали?

Андрій Курков:

Перш за все одне старе кліше, яке досі, до речі, використовують іноземні журналісти. Кліше про те, що Україна ділиться на проросійських схід і прозахідний захід. Коли я зустрічався зі студентами університетів, то великої різниці між студентами Донецька і Львова не бачив, тобто молодь скрізь одна, і вона дивиться більше на Європу, ніж на Росію, вона більше думає про свої майбутні досягнення, про кар‘єру. Але у нас звичайно все ж таки більша частина населення — це люди, які народились в СРСР. Змінити їхню думку важко, але знайти з ними спільну мову — треба.

Марія Єщенко:

У Вашій книзі «Шоденник Майдану» Ви порівнюєте Україну з хворою дитиною, довкола ліжка якої стоять стурбовані дорослі – країни ЄС і Сполучені Штати. Якщо євроінтеграція України відбудеться у статусі «хворої дитини», то чи не ризикує вона його залишити за собою назавжди і потім роками розраховуватися з Європою за цей «порятунок»?

Андрій Курков:

Думаю, нам це не загрожує. По-перше, Україна не стане членом Європейської унії у стані “хворої дитини”. Звичайно, її спочатку зроблять здоровою якось… А по-друге, у Європи завжди знайдуться наступні “хворі діти”, яких треба буде виходжувати. Україна взагалі може привнести у загальноєвропейський соціально-культурний простір новий акцент про цінність кожної окремої нації всередині Європейської унії, всередині Європи, тому що зараз через боротьбу, через нове становлення власної національної гідності Україна наближається до Європи. Тобто саме завдяки цьому, і, звичайно, Європа не може цього не бачити.

Марія Єщенко:

У трилогії «Географія одиночного пострілу», над якою Ви працювали 9 років, Ви вивчаєте феномен радянської людини і радянської ментальності. Чи можете Ви коротко пояснити про що йдеться?

Андрій Курков:

Радянська ментальність — це ментальність, розрахована тільки на велику масу людей, де одна людина, якщо вона не вождь, не грає ніякої ролі, не несе ніякої цінності. У України такої ментальності ніколи не було, тому що українці — це нормальні європейські егоїсти і індивідуалісти, фермери, тобто вони готові лаятися за межу, але не готові вступати до великої партії. Це така ознака ненормальності для України, саме тому у нас у Мініністерстві юстиції зареєстровано 184 політичні партії, які в принципі не мають ідеології. Кожен українець може і, в принципі, зазвичай досягає своєї мети, якщо знає, що майбутнє залежить від нього, а не від системи, не від вождя партії або президента держави чи іншої установи.

Марія Єщенко:

Яку роль діячі культури і інтелектуали можуть і мають відігравати у житті України сьогодні, у цей складний момент?

Андрій Курков:

У нас письменники вміють вести публічні дискусії. Багато з них є гарними талановитими блогерами, які піднімають дуже важливі запитання в своїх текстах, колонках. Нам потрібна зараз дуже активна динамічна дискусія, щоб бійка була на словах, на рівні обміну ідеями, філософськими поняттями. Я вже більше 15 років мандрую постійно по Франції, звичайно, зі своїми книжками, але більше розповідаю про Україну, ніж про свої книжки. Думаю, що якимось чином я теж вплинув на те, що зараз французи набагато більше знають про Україну, і нарешті знають, що Україна — це не Росія.

Марія Єщенко:

Чи погоджуєтесь Ви, що бути патріотом успішної і заможної країни набагато простіше, ніж патріотом країни, зануреної у глибоку кризу?

Андрій Курков:

Так, звичайно, бути патріотом Франції — це дуже легко — ти любиш Альпи, Аннесі, Париж, Страсбург. Бути партріотом Житомира або Житомирської області набагато важче. Але, справді, коли ситуація історична складається так, що для всієї країни настає момент істини — буде вона існувати чи ні — тоді цей патріотизм народжується всередині людини незалежно від того, якою мовою вона розмовляє, де вона народилась. Якщо у неї український паспорт, вона відчуває, що це її батьківщина, і її тягне посприяти тому, щоб країна вижила. Цей патріотизм також спродукує багато нових політиків, молодше покоління, яке буде зовсім іншим від покоління пострадянського, посткомуністичного.

Марія Єщенко:

Чимало діячів культури, – письменників, фотографів, режисерів, – певним чином використовують або змальовують зимові події в Україні у своїх творах. Де межа між вшануванням історичного поворотного моменту і простим зароблянням грошей на темі, яка добре продається?

Андрій Курков:

Я пам‘ятаю 1986 рік, коли був Чорнобиль, коли Чорнобильська катастрофа відбулася, і мене хтось спитав: “Ти коли будеш писати про це книжку?”, а я відповів, що не збираюся писати, адже це реальна драма, реальна трагедія, яка змінила життя мільйонів людей. Це матеріал для документальної прози. Потім відбулася Помаранчева революція 2004 року, і одразу письменники видали 5-6 книжок, режисери створили 2-3 фільми, казочки про кохання на Майдані, і усе це забулося, тому що справжня ситуація була набагато сильніше уяви цих письменників і кінорежисерів. Наскільки б талановитим не був письменник, він не зможе правдиво витворити ці моменти і створити таких самих персонажів, якими були учасники Майдану, — таких щирих, чесних, наполегливих. Реальність була така драматична, що її не можна змінювати, вона має залишатися такою, якою вона була.

Copyright © 2014 euronews