20/09/2014 Марсіо Пімента, спеціально для «Газета ду Пово»  - рубрика «Жива традиція»

 

Саме в Прудентополісі, розташованому на відстані 200 км від Куритіби, знаходиться серце східноєвропейської країни в Бразилії. Перші іммігранти прибули сюди ще в ХІХ столітті.

Приїхавши до Бразилії, українці знайшли тут родючі землі, утім пережили голод перш, ніж обжилися та отримали шматок землі для землеробства

 

У центрально-південній частині Парани, між лісами араукарій (бразильська сосна) і зелених полів вівса і пшениці, знаходиться Прудентополіс, який є серцем України в Бразилії. За оцінками, 70% мешканців міста, в якому проживають 50 тис. осіб, є нащадками українських переселенців, які прибули сюди в 19 столітті. Решта 30% розподіляється між нащадками італійців, поляків, німців і деяких змішаних бразильців.

Українці почали прибувати сюди близько 1894 р., коли вони залишили провінцію Галісія на крайньому Сході тодішньої Австро-Угорської імперії. Вони були спокушені агентами судноплавних компаній, які здійснювали рейси до Північної і Південної Америки. Бразилія і Канада були основними напрямками. Не знаючи Бразилії, їхнім єдиним джерелом інформації були розповіді агентів, які не скупилися на обіцянки, аби переконати іммігрантів, розповідаючи, що вони знайдуть усе, починаючи від «земель без господарів» і закінчуючи «дорогами зі смарагдів».

Іммігранти здійснили поїздку в невідомість. Їхнім пунктом призначення була Паранá, яка використовувала іноземців для щільнішого заселення частини кордонів Бразилії і виробництва продуктів харчування для забезпечення регіону. Проте вони прибули до краю невиконаних обіцянок: Прудентополіс мав тоді лише одну вулицю з багнюкою та однією телеграфною лінією, оточену великим лісом араукарій і без ніякої інфраструктури. Навіть обіцяні ділянки не були розмежовані. Спочатку поселенці зіткнулися з голодом і смертю. Минули роки боротьби перш ніж українці змогли побудувати нові суспільні відносини і отримали можливість ефективно оброблювати землю.

 

КУЛЬТУРА

 

Сьогодні боротьба є іншою: зберегти живою і самобутньою культуру після понад ста років проживання в Бразилії. Одним із бастіонів у цій битві є Музей тисячоліття. Там можна знайти багато  артефактів та інструментів, що використовувалися поселенцями протягом їхніх перших років в Бразилії. За цим місцем доглядає катехитка і куратор Мирослава Кривий, яка приймає відвідувачів, розмовляючи українською або португальською мовами. «Українці, які приїжджають сюди відчувають себе вдома, так само, як ми себе відчуваємо, перебуваючи в Україні», розповідає вона.

Після початку боїв у Східній Україні, де Росія (після захвату території Криму) тепер загрожує захопленням Донецької області - серед нащадків, які мешкають в Прудентополісі, дедалі підносяться патріотичні почуття. Під час щорічного фестивалю вареників, який 23 серпня був приурочений до Дня Національного Прапора України, прапорці країни були виставлені всюди під час свята, в якому навіть взяв участь український популярний співак Тарас Курчик, який вийшов на сцену, співаючи українську версію "What A Wonderful World". Український суверенітет збережено, принаймні, в Прудентополісі.

 

ІНТЕНСИВНИЙ РУХ ОБМІНІВ СЕРЕД МОЛОДІ

 

Щороку кілька бразильців отримують від українського Уряду державні стипендії для навчання на батьківщині своїх предків. Серед них і брати Алессандро Стукі і Жуліано Гайоша. Останні п'ять років вони вивчали електромеханіку у Львові, місті на заході від столиці м.Київ. Вивчивши мову ще в Бразилії, на фермі, де вони жили з батьками, після приїзду в Україну вони виявили, що мова, якої вони навчилися була "архаїчною" версією, яка майже не змінилася з того дня, як прадіди прибули до Бразилії.

Утім адаптуватися було не важко завдяки бразильському експортному продукту - футболу. У Львові вони подружилися з бразильськими гравцями ФК «Карпати» Вільямом Батістою, Еріком де Олівейра Перейрою і Данілом Авеларом. На вихідних вони збиралися на «шураску» і навіть на «фейжоаду» (привезені з Бразилії бобові зійшли в українській землі).

Нащадок українців Оксана Ядвізак отримала спеціальність за фахом «історія» в Бразилії та навчалася у магістратурі в Україні, де досліджувала витоки греко-католицької релігії в Бразилії. Але після закінчення курсів, ностальгія і початок конфлікту в Україні змусили її повернутися додому і знову жити на сімейній фермі.

 

СІМЕЙНІ УЗИ

 

Освіта і релігія допомагають зберегти культуру.

У державних школах м.Прудентóполіс діти навчаються на уроках португальською та українською мовами і практикують мову предків у розмовах на перервах або в повсякденних ситуаціях, з членами родин. Але не завжди було так просто. Наприкінці 1930-х років, з початком «Нової держави» і Другої Світової війни, уряд Жетуліо Варгаса під приводом захисту національної безпеки заборонив публічне вживання іноземних мов, навіть у релігійній діяльності. «Праця» – україномовна газета – була закрита.

«У школі, ми відвідували заняття разом з бразильськими учнями. Але після уроків, законовчитель водила нас в ліс і там ми піднімалися на дерева, щоб вона давала нам уроки українською, сховавшись у соснах, так, щоб не привертати увагу властей", згадує Маделейне Закалугем Колеша, 82 років.

Сьогодні вона утримує приватний музей з предметами і фотографіями, успадкованими від батьків та дідусів, і навчає мові 3-річну онуку Лівію. «Праця» виходить у повному обсязі, а релігійні церемонії українською транслюються на місцевій радіостанції. Релігія відіграє важливу роль у зміцненні пам'яті. Родини збираються на богослужіння, і діти беруть активну участь у релігійних заходах. А в кожній сільській спільноті є храми і каплиці. "Культура лине від людей, а не нав’язується", говорить з гордістю Мирослава Кривий.

 

http://www.gazetadopovo.com.br/m/conteudo.phtml?tl=1&id=1500142&tit=A-Ucrania-no-Parana

Gazeta do Povo, Марсіо Пімента