Інтерв’ю першого віце-президента Аерокосмічного товариства України Е.І. Кузнєцова інформаційному агентству «Спейс-Інформ»

23 червня 2015 року, www.space.com.ua

З нашого досьє. Едуард Іванович Кузнєцов - перший віце-президент Аерокосмічного товариства України (з 2002 р.). У 1995-2010 рр. - заступник Генерального директора Національного космічного агентства України, ветеран космічної галузі, заслужений працівник промисловості, лауреат державної премії України в галузі науки і техніки.

- Едуарде Івановичу, наскільки нам відомо, Ви були одним із ініціаторів проекту «Алкантара Циклон Спейс». Як Ви оцінюєте нинішній стан справ в цьому проекті?

- Дійсно, я входив в робочу групу, яка готувала візит Президента України Л.Д.Кучми до Бразилії в 1995 році. В той час я працював заступником Генерального директора Національного космічного агентства України.

Прогнозуючи можливі сценарії розвитку ракетно-космічної галузі України та ймовірні зміни у взаємовідносинах між країнами у глобальному світі ми дійшли висновку про необхідність побудови стартового комплексу для незалежного старту українських ракет-носіїв в одній з країн, яка має космічні амбіції та економічно спроможна здійснити такий престижний проект в короткий термін.

Бразилія має надзвичайно вигідні географічні умови для цього. Космодром Алкантара розташований поблизу екватору, можливості Бразилії щодо розробки ракетно-космічної техніки були на той час досить скромними, а бажання увійти до клубу космічних країн – велике.

І це зрозуміло. В сучасному світі у держави, яка не розвиває свою науку і промисловість з високими технологіями, не має майбутнього. Україна натомість мала надзвичайно потужний науковий, виробничий і кадровий потенціал в ракетно-космічній галузі. Десятки ракет-носіїв розробки і виробництва українських конструкторських бюро і заводів стартували з космодромів Байконур, Плесецька, Капустяного Яру.

Ідея створення спільного проекту із побудови стартового комплексу для нової сучасної ракети-носія «Циклон-4» обговорювалася на найвищому рівні, була погоджена президентами України та Бразилії, внаслідок чого між країнами було підписано міждержавний Договір про довгострокове співробітництво щодо використання ракети-носія «Циклон-4» на пусковому центрі Алкантара.

Почався період поглибленого професійного знайомства фахівців. У той час усі досягнення Радянського Союзу в космосі асоціювалися з Росією і мало хто знав, що біля третини всього потенціалу космічної галузі СРСР було зосереджено в Україні. Більшість генеральних конструкторів ракетно-космічної техніки були вихідцями або працювали в нашій країні. Це С.П. Корольов, М.К.Янгель, В.М. Челомей, В.П.Глушко та ін. Вагомою була роль України і в створенні ракетно-ядерного щита Радянського Союзу. Ще й сьогодні в Російській Федерації несуть бойове чергування стратегічні ракети, створені в Україні.

Важливу роль в започаткуванні амбітного українсько-бразильського проекту відіграли дипломати обох країн.

- А коли розпочалася конкретна робота з реалізації проекту?

- Структура проекту складається з трьох частин: розробка й організація виробництва ракети-носія (повністю фінансується Україною), створення загальної інфраструктури космодрому «Алкантара» (повністю фінансується Бразилією) і створення й експлуатація наземного комплексу (для чого була створена бінаціональна компанія «Алкантара Циклон Спейс» (АЦС), яка фінансується на паритетних умовах). Треба зазначити, що АЦС було створено лише в 2007 році. Україна відрядила до складу цього підприємства кваліфікованих інженерів, менеджерів, фахівців із центрального апарату Державного космічного агентства України, КБ «Південне» та заводу «Південмаш».

Взагалі такі проекти досить коштовні, вимагають багато часу та підтримки на рівні перших керівників держави. Будівництво стартового комплексу для російської ракети-носія «Союз» на космодромі «Куру» (Французька Гвіана) було профінансовано Європейським космічним агентством і успішно завершено. Російсько-казахстанський проект зі створення ракети-носія «Байтарек», який фінансувався урядом Казахстану, так і не було реалізовано. А створення ракети-носія «Ангара», до речі, вперше без кооперації з Україною, в Російській Федерації затягнулося на 20 років.

- В чому ж причина затримки будівництва стартового комплексу?

- Причин декілька. По-перше, бюрократична тяганина в Бразилії з отримання дозволів, ліцензій, сертифікатів. Так, більше ніж півтора роки зайняло отримання ліцензії на будівництво. Я вже згадував про тривалий період знайомства та створення АЦС через 4 роки після підписання міждержавного Договору.

По-друге, мали місце переноси місця розташування стартового комплексу. Це при тому, що коли вже фахівці визначилися і були проведені необхідні геологічні роботи, приймається адміністративне рішення про перенесення місця будівництва на іншу площадку Алкантари. А це час і кошти.

По-третє, ми мали домовленість, що стартовий комплекс проектуватиме російська фірма Конструкторське бюро важкого машинобудування, яка має досить багатий досвід у проведенні подібних робіт. Раптом ця фірма відмовилася від вигідного у фінансовому сенсі проекту.

Я вважаю, що кожен космічний проект є надбанням нашої цивілізації. На жаль, політичні рішення лідерів деяких країн часом шкодять планам дослідження та освоєння космічного простору на благо людства. Нам довелося підключити до цієї розробки українське підприємство, яке в короткий термін зробило всі необхідні розрахунки та проектні роботи. Вперше було застосовано інноваційний підхід в проекті – так званий «сухий старт». Всі технологічні операції зі створення стартового комплексу в Бразилії відпрацьовувалися в Україні, у Дніпропетровську.

- А чи були проблеми із фінансуванням проекту з української сторони?

- Фінансування таких проектів завжди не просте. Проте, з української сторони затримок, на скільки мені відомо, не було. На ритмічність роботи надто впливала аритмічність фінансування будівництва загальної інфраструктури, за яке відповідає бразильська сторона – фактично, реальне її створення ще не розпочалося. Нерідко фінансові ресурси спрямовувалися на інші заходи, які відбувалися в країні. Варто зазначити, що роботи, за які фінансово відповідає Україна, а саме створення ракети-носія, вже практично завершено, і ракета для першого пуску буде готова до відправки на космодром вже до кінця цього року. Натомість, наприкінці 2013 року Бразилія практично припинила фінансування компанії «Алкантара Циклон Спейс», що змусило Україну обмежити свої внески через невизначеність бразильської сторони щодо подальшої долі проекту.

- Відомо, що багато бразильських фахівців відвідували Україну, підприємства космічної галузі України. Яке їхнє враження про космічний сектор нашої держави?

- Так, і фахівці, і дипломати Бразилії неодноразово були в КБ «Південне» і на заводі «Південмаш». Можливо, про їхнє враження краще було б запитати у них. Я лише можу сказати, що у той час і сьогодні Україна успішно працювала в міжнародних проектах, пов’язаних із створенням ракет-носіїв, таких, як «Морський старт», «Наземний старт» в кооперації з США, Норвегією та Росією, «Дніпро» з Росією, «Антарес» разом із США, «Вега» із ЄС. Пам’ятаю, що у 2006 році за кількістю пусків ракет-носіїв, створених за нашою участю і які вийшли з воріт «Південмашу», Україна посіла третє місце на світовому ринку комерційних пусків. А деякі технології наших вчених, конструкторів та інженерів і сьогодні залишаються унікальними та неперевершеними.

- В Бразилії поширена думка, що у зв’язку з економічною ситуацією, яка склалася в Україні, її участь у проекті ускладнюється. Існують певні сумніви з приводу спроможності України здійснити сучасний космічний проект.

- Я думаю, що такі думки поширені серед вузького кола чиновників в Бразилії. Фахівці мають іншу думку. Роботи зі створення РН «Циклон-4» майже завершені. Значна частина обладнання наземного комплексу виготовлена, але його немає куди вести - через неготовність космодрому їх прийняти. Про наші можливості свідчать деякі цифри. За вже майже 24 роки незалежності ракети-носії вітчизняного виробництва стартували понад 140 разів та вивели на орбіти близько 300 космічних апаратів на замовлення 25 країни світу. Виготовлено та виведено на орбіти 29 космічних апаратів вітчизняної розробки. На мій погляд ці цифри цілком переконливі. Я вже не згадую про системи керування для ракет-носіїв «Союз», «Протон», системи стикування «Курс» та ін. На новій ракеті-носії «Циклон-4», виготовленій для використання в теплих та вологих тропічних умовах, ми маємо сучасну цифрову систему керування, пройшла випробування новітня бортова навігаційна система БІНС на основі лазерних гіроскопів, останній ступінь цієї ракети має систему багаторазового включення, збільшено об’єм обтічника та багато інших інноваційних розробок.

Давати оцінку та сумніватися в спроможності наших фахівців це - марна справа, ми - професіонали у створенні ракетно-космічної техніки і бразильцям варто прислухатися до наших думок та більше довіряти нашим фахівцям.

- Тож яке майбутнє цього проекту, адже бразильська сторона хоче призупинити свою участь у ньому?

- Я не чув про офіційну відмову бразильської сторони брати участь у проекті. Більше того, угодою передбачено письмове повідомлення про рішення припинення співпраці. У будь-якому випадку вихід бразильської сторони з проекту буде стратегічною помилкою. Цей крок відкине, загальмує розвиток Бразилії як космічної держави не менше ніж на 8-10 років.

Потрібно розуміти, що в ХХІ сторіччі в складі розвинутих країн будуть ті, які володіють космічними технологіями, спроможні створювати та експлуатувати ракетно-космічну техніку. Бразилія знаходиться за крок від такої можливості і буде прикро якщо вона втратить свій шанс.

Наведу цікавий та повчальний історичний приклад. Китайська Народна Республіка в середині 1950-х років прийняла рішення про розвиток космічної науки і техніки в країні. В 1956 році була сформована перша космічна програма, в 1957 році рішенням уряду СРСР Китаю передали права на будівництво ракети Р-2, які виготовлялися в той час в Україні, в Дніпропетровську. В 1958 році був побудований космодром, і в 1960 році ця ракета під назвою «Дунфен» (східний вітер) вперше стартувала. Цей проект був реалізований за чотири роки. Такі темпи робіт свідчили про розуміння керівництвом держави важливості розвитку ракетно-космічної техніки. Я вважаю, що цей приклад гідний наслідування.

У світі надзвичайно сильна конкуренція на ринку космічних послуг, і ми відчуваємо постійний тиск з боку наших конкурентів через лобіювання своїх інтересів, дискримінацію наших досягнень. При реалізації бразильського проекту ми бачили, крім союзників-партнерів, і наших супротивників. Я можу тільки здогадуватися, чому відбувається гальмування проекту, чому президент Бразильського космічного агентства уникав зустрічі із Головою Державного космічного агентства України під час візиту останнього в Бразилію.

Чи потрібно розривати угоду про партнерство з нашою країною, прагнучи укласти подібні угоди з іншими країнами? За інформацією агенції «Рейтер», Бразилія шукає нових партерів для співпраці, в тому числі й на космодромі Алкантара. Серед інших країн названа Росія. Але ж Росія в найближчі роки буде зайнята завершенням будівництва свого космодрому «Восточний» та доведенням до безпечної експлуатації нової ракети-носія «Ангара». Чи матиме вона можливість реалізувати нові масштабні космічні проекти? Я сумніваюсь.

Крім того, на відміну від України, Росія, так само як і США, Європейський Союз, Китай, Індія, мають потужний попит на пускові послуги в рамках власних космічних програм і власні космодроми. Чи справді вони ділитимуться новітніми технологіями з Бразилією або допомагатимуть розвиткові її пускових потужностей? Питання риторичне.

До речі, ми давно пропонували запросити до участі в нашому спільному з Бразилією проекті США або Канаду. В той час наші пропозиції не були почуті. А реалізація цього проекту без України буде фатальною помилкою. Бразилія втратить і гроші, і час, і не відомо, який буде результат.

В нашому світі глобальних змін потрібно приймати рішення не емоційно, а бути прагматиками і не допускати помилок в своїх діях.

- Яка Ваша думка про роль і місце космічної діяльності в науковому прогресі людства?

- Це питання потребує окремого інтерв’ю, але коротко можу сказати наступне:

1) все більше і більше країн приєднуються до наукових досліджень і розвитку космічної техніки. За майже 60 років космічної ери десятки країн оволоділи космічними технологіями, в світі працює понад 20 космодромів, щорічно в космос стартують близько 100 ракет-носіїв з космічними апаратами різного призначення. Все це свідчить про бурхливий розвиток нашої цивілізації, науково-технічний прогрес і характеризує її готовність до далеких космічних польотів у майбутньому. Космічна техніка – це вершина технологічних досягнень країни;

2) в умовах локальних військових конфліктів, коли політичні гасла затьмарюють здоровий глузд, тільки масштабні космічні проекти зможуть об’єднати різні країни, різні нації, різні верстви населення. Сьогодні такі приклади є. Це Міжнародна космічна станція, в якій співпрацюють 16 країн. А у майбутньому це можуть бути проекти польотів на Місяць, Марс, до інших планет Сонячної системи, боротьба з космічним сміттям, створення глобальної системи безпеки від астероїдної загрози людству та інше.

- Дякую за розмову, яка допомогла подивитися на реалізацію цього проекту в Бразилії з нашого боку.

- Дякую вам також за можливість висловити свої думки і запевнити, що не все ще втрачено. При бажанні обох сторін цей важливий проект буде успішно завершено і ракета-носій «Циклон-4» з космодрому Алкантара може полетіти вже в найближчому майбутньому.

Розмовляв О.Бобровицький, «Спейс-Інформ»

http://www.space.com.ua/gateway/news.nsf/AnalitTodayR/166B96DC41C9BB9BC2257E6D00435130!open