Роберто Амарал, «Карта Капітал»

На сьогодні Бразилія не відповідає жодному з критеріїв, які висуває повноцінна космічна програма – наявність пускової станції, ракет та супутників. Бразильські метеорологічні супутники виробляються у співпраці з Китаєм, де, власне, вони і збирають і звідки запускаються китайськими ж ракетами. Власні 30-річні зусилля Бразилії, спрямовані на будівництво супутникового ракетоносія VLS, завершилися у 2003 році трагічною спробою запуску, яка забрала життя 21 бразильського техніка та науковця.

Проект «Алкáнтара Циклон Спейс» (АЦС) - шлях до закритого клубу космічних країн – зачинив свої двері після розриву бразильським урядом відповідної угоди, підписаної з Україною у 2003 році. Ці факти дають Бразилії мало вибору – або змиритися із залежністю від інших країн у питанні будівництва і запуску супутників, або на ролях прислужників, та поступившись суверенітетом, дозволити США встановити свою пускову станцію.

Маючи значну територіальну, економічну та стратегічну важливість, Бразилія залишається єдиною серед країн такої ж геополітичної ваги, яка не має власної космічної програми, в той час коли космічна сфера стає все більш важливою. Україна вже майже 60 років володіє космічними технологіями та з часів набуття незалежності перетворилася на важливого гравця на ринку запуску супутників. Співробітництво з Україною давало можливість Бразилії реалізувати взаємовигідний проект у галузі освоєння космосу, який передбачав будівництво в Алкáнтарі пускового центру за українськими технологіями, запуски вже існуючого та успішного ракетоносія «Циклон-4» та, на наступному етапі, спільну розробку і будівництво «Циклону-5».

Від самого початку українські промислові об’єкти були відкриті для бразильських техніків, у тому числі військових. Тісна співпраця між українськими та бразильськими інженерами, серед іншого і спільна робота над вдосконаленням ракети – це і була справжня передача технологій. Бразилія набувала знання, найбільш необхідні для опанування космічної сфери.

Ринок запуску супутників оцінюється у 6 млрд. дол. США на рік. «АЦС» давав надію на отримання 4-6 контрактів із запусків щорічно, середньою вартістю 50 млн. дол. Географічне розташування бразильського пускового центру, який би став єдиним у південній півкулі та найбільш близьким до екватора, де транспортна ефективність будь-яких космічних запусків на 30% вища, давало б йому усі переваги, які відсутні, наприклад у США чи Росії.

Проти цього проекту завжди існував потужний опір зовнішніх сил, перш за все з боку США, які, виступаючи проти того, щоб Бразилія мала свою космічну програму, цілеспрямовано заборонили запуск Алкáнтарою будь-яких супутників, які б містили компоненти американського виробництва. Боролася проти проекту також і Росія, яка, на додаток до більш ніж явних конфліктів з Україною, претендує продавати Бразилії свій власний ракетоносій.

Реалізація проекту також стикнулася з внутрішніми перешкодами всередині Бразилії. Зокрема, затягування із оформленням необхідної ліцензії Бразильського інституту навколишнього середовища, у зв’язку із судовою забороною через скарги місцевого населення «кіломболос» паралізувало проект на 14 місяців. До того ж, Бразильський інститут колонізації та аграрної реформи проголосив 68% муніципалітету Алкáнтара територією населення «кіломболас», в результаті чого площу під будівництво центру запуску для «АЦС» довелося брати на умовах оренди після тривалих переговорів. В результаті будівельні роботи були розпочаті у жовтні 2010 і перервалися у березні 2013, щоб ніколи більше не відновитися.

Головне питання полягає у припиненні космічної програми, яке саме по собі вже є серйозною проблемою, а у бразильській неспроможності слідувати технологічному прогресу своїх партнерів, особливо у так званих чутливих галузях, які вимагають високих технологій. Невиліковною здається нездатність бразильського суспільства розвивати стратегічні проекти, які ставлять перед собою високі цілі.

Джерело: http://www.cartacapital.com.br/politica/a-crassa-inaptidao-para-projetos-estrategicos-1497.html