28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла першу Конституцію новітньої української держави.

З прийняттям Конституції було закріплено правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність. Конституція врахувала історичний досвід українського народу і кращі світові традиції.

Важливим етапом державотворчого процесу стало прийняття Центральною Радою 29 квітня 1918 року Основного Закону Української Народної Республіки під назвою „Статут про державний устрій, права і вільності УНР”, а також схвалення Західноукраїнською Республікою 13 листопада того ж року Тимчасового Основного Закону. Однак, трагічні події тодішньої епохи завадили втіленню в життя цих документів. 

Конституція України 1996 року, крім закріплення ключових принципів державності, демократії та основних прав і свобод людини, визначає зовнішньополітичну діяльність України як таку, що спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Україна продовжує вдосконалювати свій Основний закон з метою приведення його у відповідність до сучасних викликів. Три пріоритети змін до Конституції: децентралізація, вдосконалення конституційних принципів правосуддя, вдосконалення конституційного регулювання прав, свобод, обов’язків людини і громадянина.

Конституційна реформа є об’єктивною необхідністю, покликаною гарантувати подальший розвиток нашої країни, консолідувати суспільство, підвищити рівень довіри до влади, а також сприяти зміцненню авторитету України на міжнародній арені, її повноцінну інтеграцію до Європейського Союзу та НАТО.